Ходи до бабцi, обiйму

Знайомтеся - бабуся Стефанiя, їй дев'яносто рокiв, i вона сама виховує двох своїх онукiв. А вони - її. Зi смiхом, зi сльозами, з купою питань про життя i навiть про плани бабусi пiсля смертi.Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли нiмцi пiд час окупацiї, а потiм - Стефанiєю Петрiвною на роботi своєї мрiї, а тодi - закоханою Стефою, що несподiвано стала вдовою. Онучата - Лежко та Ринка - вони ж курдуплi, якi не тiкають вiд халеп, а охоче в них влазять. Бо звiдти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина пiд лiжком. А пiсля того - все одно бабусинi обiйми, найсвятiше, що є мiж бабцею та онуками. Це їхнiй знак любовi, знак турботи, це там, де можна сховатися вiд смутку i страхiв, де можна зiгрiтись. Це знак прощення - коли його просять онучки i коли його просить бабуся."Ходи до бабцi, обiйму" нанизана iсторiями-випробуваннями, iсторiями-запитаннями та iсторiями-традицiями. Але всi вони у вустах бабусi - це одна велика iсторiя про її, бабусину, любов, якiй пiд силу здолати все.А далi вам уже розповiсть бабуся Стефанiя.